Що таке свобода і відповідальність людини?
Господь покликав людину до святості у свободі й відповідальності:
«Якщо тільки побажаєш – заповіді збережеш, і дотримати вірність – у
твоїй добрій волі».
Бог оселив людину в раю, дав їй сво-
боду та заповідь для її осягнення, символом якої є заборона споживати
з «дерева пізнання добра і зла»: «З усякого дерева в саду їстимеш; з
дерева ж пізнання добра й зла не їстимеш» (Бут. 2, 16-17).
Цю заповідь святий Григорій Богослов тлумачить так: «Не для занапащення люди- ни Бог посадив його [дерево пізнання добра і зла] на початку і не через заздрість заборонив їй наближатися до нього, а через благість, якщо слушно цю заборону розуміти. Адже це дерево було, на мою думку, спогляданням, яке без жодної шкоди могли осягнути лише ті, чия духовність досягла достатньої досконалості».
Творець, вільно з любові створивши людину, покликає її до любові – найвищого, творчого вияву особи. Для цього Бог обдаровує людину свободою. Людська любов випливає з Бога як джерела, бо «Бог є лю- бов» (пор. 1 Йо. 4, 8).
Свобода належить до Божого образу в людині, тому його благодать не відміняє свободи людини.
Найглибший вимір людської свободи полягає в тому, щоб добровільно обрати Бога й бути з Ним – це є добро; у тій же своїй свободі люди- на може й відкинути спілкування з Богом – це є зло.
Зло не належить до творіння, воно з’являється, якщо людина відмовляється від вибору до- бра, тобто зловживає своєю свободою. Як Божий дар, свобода утверджується з кожним вільним вибором добра та обмежується узалеж- ненням людини від зла119 внаслідок її відмови від добра.
Людина відповідальна за свій вільний вибір: «З усякого дерева в саду їстимеш; з дерева ж пізнання добра й зла не їстимеш, бо того самого дня, коли з нього скуштуєш, напевно вмреш» (Бут. 2, 16-17).
Ця Божа заповідь не обмежує свободи людини й не втручається у її вибір. Бог дарує заповідь для утвердження людини в добрі. Порушуючи заповідь, людина відкидає Бога й тим самим уводить у світ гріх, а з ним і смерть (див. Рм. 5, 12).
Споживаючи плід із «дерева пізнання добра і зла», людина втрачає доступ до «дерева життя», губить свій зв’язок із Бо- гом: «Спілкування з Богом є життя і світло, а відокремлення від Бога – смерть».
Коли Адам і Єва порушили заповідь, то розірвали свій зв’язок із Бо- гом. Їхній вибір став причиною смерті, а «дерево пізнання добра і зла» – її знаряддям. Таким знаряддям смерті був і хрест, приготований на Голготі для Божого Сина Ісуса Христа. Він, однак, приймаючи смерть на хресті, перетворює знаряддя смерті – хрест – на «дерево життя»: «Хрест, бувши напоєний кров’ю і водою із нетлінного Христового ре- бра, розцвів життям для нас» і став «хрестом животворящим».
Церква літургійно свідчить про це у святі Воздвиження Чесного і Жи- вотворящого Хреста (14/27 вересня), коли споглядаємо Животворя- щий Хрест у світлі Пасхи: «Хресту Твоєму покланяємось, Владико, і святе воскресіння Твоє славимо». Господь добровільно взяв на Себе гріх світу, а хрест смерті переобразив у знак воскресіння, подолавши смертю смерть і даруючи нам життя вічне.
Цю заповідь святий Григорій Богослов тлумачить так: «Не для занапащення люди- ни Бог посадив його [дерево пізнання добра і зла] на початку і не через заздрість заборонив їй наближатися до нього, а через благість, якщо слушно цю заборону розуміти. Адже це дерево було, на мою думку, спогляданням, яке без жодної шкоди могли осягнути лише ті, чия духовність досягла достатньої досконалості».
Творець, вільно з любові створивши людину, покликає її до любові – найвищого, творчого вияву особи. Для цього Бог обдаровує людину свободою. Людська любов випливає з Бога як джерела, бо «Бог є лю- бов» (пор. 1 Йо. 4, 8).
Свобода належить до Божого образу в людині, тому його благодать не відміняє свободи людини.
Найглибший вимір людської свободи полягає в тому, щоб добровільно обрати Бога й бути з Ним – це є добро; у тій же своїй свободі люди- на може й відкинути спілкування з Богом – це є зло.
Зло не належить до творіння, воно з’являється, якщо людина відмовляється від вибору до- бра, тобто зловживає своєю свободою. Як Божий дар, свобода утверджується з кожним вільним вибором добра та обмежується узалеж- ненням людини від зла119 внаслідок її відмови від добра.
Людина відповідальна за свій вільний вибір: «З усякого дерева в саду їстимеш; з дерева ж пізнання добра й зла не їстимеш, бо того самого дня, коли з нього скуштуєш, напевно вмреш» (Бут. 2, 16-17).
Ця Божа заповідь не обмежує свободи людини й не втручається у її вибір. Бог дарує заповідь для утвердження людини в добрі. Порушуючи заповідь, людина відкидає Бога й тим самим уводить у світ гріх, а з ним і смерть (див. Рм. 5, 12).
Споживаючи плід із «дерева пізнання добра і зла», людина втрачає доступ до «дерева життя», губить свій зв’язок із Бо- гом: «Спілкування з Богом є життя і світло, а відокремлення від Бога – смерть».
Коли Адам і Єва порушили заповідь, то розірвали свій зв’язок із Бо- гом. Їхній вибір став причиною смерті, а «дерево пізнання добра і зла» – її знаряддям. Таким знаряддям смерті був і хрест, приготований на Голготі для Божого Сина Ісуса Христа. Він, однак, приймаючи смерть на хресті, перетворює знаряддя смерті – хрест – на «дерево життя»: «Хрест, бувши напоєний кров’ю і водою із нетлінного Христового ре- бра, розцвів життям для нас» і став «хрестом животворящим».
Церква літургійно свідчить про це у святі Воздвиження Чесного і Жи- вотворящого Хреста (14/27 вересня), коли споглядаємо Животворя- щий Хрест у світлі Пасхи: «Хресту Твоєму покланяємось, Владико, і святе воскресіння Твоє славимо». Господь добровільно взяв на Себе гріх світу, а хрест смерті переобразив у знак воскресіння, подолавши смертю смерть і даруючи нам життя вічне.
Коментарі
Дописати коментар